Головна › Подкаст › Білий рис, від якого хворіли
Білий рис, від якого хворіли
Випуск французькою мовою. Повний текст можна прочитати нижче українською.

Текст випуску
Кінець XIX століття, острів Ява, у тодішній Нідерландській Ост-Індії. У казармах, лікарнях, в'язницях люди підкошуються. Ноги німіють, а потім відмовляються їх тримати. Серце шалено б'ється. Лікарі знають цю недугу давно. Вона має дивну назву: бері-бері.
Кажуть, що слово походить з однієї з мов Південної Азії й означає «я не можу, я не можу». Походження дискусійне. Але воно добре передає розпач тих, кого ця недуга вразила.
Батавія, у пошуках мікроба
У 1886 році Нідерланди відправляють на Яву медичну місію. Серед її членів — молодий військовий лікар Крістіан Ейкман. Ми в епосі Пастера: кожна хвороба повинна мати свого мікроба. Ейкман залишається на місці, щоб очолити невелику лабораторію в Батавії, нинішній Джакарті. Його завдання: знайти збудника бері-бері.
Для своїх дослідів він розводить курей. І десь близько 1890 року — несподіваний поворот: кури хворіють. Вони хитаються, втрачають рівновагу, мають параліч, дуже схожий на бері-бері. Для мисливця за мікробами це справжній дар. Можливо, нарешті він тримає свого збудника.
Розслідування веде на кухню
Але через кілька місяців, хоча ніхто нічого не робив, кури одужують. Усі. Ейкман починає розслідування, і воно веде його… на кухню. Протягом місяців курей годували залишками вареного рису з військового госпіталю. Білого, полірованого рису, позбавленого оболонки. Потім новий кухар відмовився, щоб армійський рис годував «цивільних» курей. Їм дали неполірований рис, іще вкритий плівкою. І вони одужали.

Ейкман перевіряє. Білий рис: кури хворіють. Цільний рис: вони одужують. Доказ тут, перед його очима. Проте спершу він робить хибний висновок. Уявляє, що білий рис містить отруту, а оболонка має протиотруту.
Його наступник Герріт Грейнс у 1901 році перевертає погляд. Білий рис не додає чогось поганого. Йому бракує чогось необхідного. Ця думка сьогодні здається простою. Тоді вона була революційною: можна захворіти не через те, що їси, а через те, чого бракує в тарілці.
Слово «вітамін»
У 1912 році в Лондоні біохімік польського походження Казимир Функ намагається виділити цю таємничу речовину з рисових висівок. Він пропонує слово для позначення цих життєво важливих чинників: «вітамін», від «амін життя». Слово обійде весь світ. У 1929 році Ейкман отримує Нобелівську премію з медицини. А в 1936 році американець Роберт Вільямс синтезує цю речовину: тіамін, наш вітамін B1.

Ось парадокс цієї історії. Прогрес винайшов машини для полірування рису, щоб зробити його білим, блискучим, довше придатним до зберігання. А те, що викидали, ту тонку буру оболонку, містило якраз найголовніше. Першою «добавкою» в історії було сміття від рису.
Сьогодні тіамін відомий тим, що сприяє нормальному енергетичному обміну, нормальному функціонуванню нервової системи та нормальній роботі серця. Його містять цільнозернові крупи, бобові, свинина. У Herba Barona, у Парижі, його зустрічаємо на численних етикетках, часто в компанії його сестер із групи B.
Білий рис був досконалим. Білий, блискучий і майже порожній. Знадобилися кури й упертий кухар, щоб нагадати цілком просту істину: найцінніше іноді ховається в тому, що забирають.